Історія села

Коротка історична довідка:

Село Ілляшівка засноване в 1449 році воєводою Ілляшом, звідки походить назва Ілляшівка.

Місце розташування села відноситься до південно-західної частини Європи. Знаходиться с.Ілляшівка на сході Волино-Подільської височини на межі вододілу  між басейнами рік Дніпра і Південного Бугу, в зоні лісостепу. Найближча річка Іква за 5 км на південь від села.

Найближчою річкою із Дніпровського басейну є річка Случ, яка протікає за 12км на північ від села. В Ілляшівці знаходиться чудовий палацо-парковий ансамбль побудований 1820-30 роках.

В 1929 році було засновано колгосп. Першим головою був Кущенко Євсій. Основними видами виробництва були рослинницька і тваринницька галузь. В 1939 році колгосп був учасником Всесоюзної с/г виставки.

На території села виявлено знаряддя праці епохи неоліту, залишки двох поселень черняхівської культури, рештки поселення і кургани давньоруських часів.

Основні історичні та історико-архітектурні пам’ятки:

- Палацо-парковий ансамбль - 1820-30 рр.

історія

Село Ілляшівка було засноване воєводою Ілляшем у 1449. Належало до уланівського староства. Пізніше належало до Воронців, а у другій половині XVIII ст. власником земель став Томаш Дорожинський, який з писаря дослужився до посла воєводства брацлавського. Томаш був двічі одруженим, але бездітним, тому в заповіті передав маєток в Ілляшівці своїй другій дружині - Хелені Четвертинській та своїм братам та кузенам. Спадкоємці ніяк не могли чесно поділити маєток між собою, тому вирішили його продати, а кошти рівно розподілити. Таким чином Ілляшівка потрапила у власність до Северина Букаря, який в свою чергу заповів його своїй донці Клотильді. У 1830р родовий маєток викупляє нащадок - Ігнацій Дорожинський. Останніми власниками Ілляшівки до 1917р. були його діти та онуки.

 палац

Палац в Ілляшівці будувався Северином Букарем за проектом Домініка Мерлінга.

 

Палац симетричний в плані, цегляний з високими вікнами. Зараз в цій білій одноповерховій будівлі важко уявити колишню велич палацу. Бо на ті часи палац був надзвичайно багато декорований. Домінантою фасаду був портик прикрашений тосканськими колонами. Портик прикрашав трикутний фронтон з барел’єфом Аполлона.

       

    Прикрасою палацу була мозаїкова зала прикрашена білими колонами та ліпниною.

Друга зала, як знаходиться на заході від Мозаїкової, була теж великою, мала 4 вікна і використовувалася як їдальня. Цілу стіну покривала фреска, на якій було зображено палац в Лазенках, театр на Віспі та ще якийсь будинок. На бічних стінах було зображено "святині Сивіли з Пулів" та молодого пустельника на фоні руїн. В палаці був кабінет-бібліотека. Збірка книг складалася з 1000 томів переважно історичної тематики і частково релігійної. Цікавою була і кімната, яка називалася "білий салон". Стіни і прикраси салону були білого кольору, а м’які меблі - червоного. В одній з кімнат був камін прикрашений сатирами та колони іонічного ордеру.

На схід від палацу стояв флігель, а перед палацом було розбита клумба. Висока в’їздна брама, як і будиночок сторожа до наших часів не дожили. Опис інтер’єрів Роман Афтаназі взяв зі спогадів останньої власниці палацу Юлії Дорожинської.

До останнього року першої світової війни палац був в нормальному стані, але дещо пограбований. У 1920рр при наступі польських військ на Київ, солдати розвели посеред мозаїкової зали вогнище. Палацу пощастило - пожежі не сталося. За радянські часи палац був будником культури. Так як він був позбавлений належної опіки та ремонту, то палац став занепадати, так завалився портик.На даний момент в будівлі палацу знаходиться школа.